§ 2. Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора в цивільному процесі

У науці цивільного процесу питання про підстави участі прокурора в цивільному судочинстві вирішується по-різному. Ними називаються: здійснення законоохоронної функції, необхідність захисту прав і законних інтересів громадян, державних чи громадських інтересів та ін..

Але мета і завдання прокурора в цивільному процесі та виконувані ним процесуальні функції, процесуальні форми і види участі, його процесуально-правове становище визначені в численних нормах права, тому правові норми й виступають правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі.

Такий висновок підтверджується ст. З Закону «Про прокуратуру». В ст. З, яка має назву «Правові основи діяльності прокуратури», встановлено, що повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури в установленому порядку в межах своєї Компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. Отже, з цього можна зробити висновок, що правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі будуть: Конституція України (статті 121-123), Закон «Про прокуратуру» (п. 6 ст. 1, ст. 19, статті 33-40 та ін.), статті 13, 121, 290, 320, 34?з й ін. ЦПК, а також норми права іншого галузевого законодавства — статті 71, 75, 76, 119 КпШС та накази Генерального прокурора України (наприклад, № 8 від ЗО жовтня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громодян і держави у судах». Конституція України закріпила за органами прокуратури виконання функції представництва інтересів громадян або держави в суді (п. 2 ст. 121 ЦПК). Порядок забезпечення належного рівня її виконання був встановлений наказом Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 р. За наказом Генерального прокурора № 15 від 28 квітня 1999 р. «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України (п. 1.2)» в складі Генеральної прокуратури України, в прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя були створені управління (відділи) по представництву інтересів громадян і держави в судах.

Уся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадій судочинства відбувається в процесуальних формах. Такими процесуальними формами є дві: 1) порушення цивільного процесу в справі — звернення до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (ст. 121 ЦПК); внесення апеляційного і касаційного подання на рішення, ухвалу суду (статті 290, 320 ЦПК); подача заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (ст. 347ЦПК); 2) вступ у цивільний процес по справі у будь-якій стадії для надання висновків з метою виконання покладених обов'язків (ст. 35 Закону «Про прокуратуру», ст. 121 ЦПК).

Отже, процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі — це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження — на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі. Але питання про процесуальні форми участі прокурора в цивільному про-

8 1-287 цесі в науці вирішуються також по-іншому — розглядаються в плані змісту його діяльності стосовно стадій процесу з наголосом, що різні стадії викликають різні форми участі. Так, звернення до суду першої інстанції із заявою і внесення касаційного подання на рішення суду розглядаються як дві самостійні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми участі прокурора в цивільному процесі, а одну — порушення цивільної справи в суді, яке можливе у всіх стадіях процесу.

Порушення прокурором справи в цивільному процесі в суді першої інстанції викликається необхідністю захистити права і законні інтереси громадян та державні інтереси, але ст. 121 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку по будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це свідчить про те, що перша процесуальна форма — порушення прокурором процесу по справі — характеризується факультативністю. Винятком з цього правила є ст. 33 Закону «Про прокуратуру», що має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. У наказі Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громадян і держави в судах» прокурори зобов'язуються забезпечити відшкодування шкоди, завданої державі, державним підприємствам, установам і організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, Пенсійним фондом та іншими позабюджетними фондами соціальної спрямованості, а у випадках, коли втрачена можливість пред'явити позов до осіб, що заподіяли шкоду, порушувати у судах справи про стягнення збитків з посадових осіб, які не вжили невідкладних заходів щодо їх відшкодування (п. 1.3).

Протоколом до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (підписаний 29 березня 1997 р. у Москві), ратифікованої Україною 3 березня 1998 p., в ст. 22 «Прохання про участь прокурора у цивільному процесі» передбачено, що прокурор однієї з Договірних Сторін має право звернутися до прокурора іншої Договірної Сторони з проханням про порушення у суді справи про захист прав і законних інтересів громадян запитуючої сторони.

Вступ прокурора в процес по справі можливий за власною ініціативою, за ініціативою суду і на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ за вимогою закону і суду має обо-

в'язковий характер. Отже, від характеру волевиявлення прокурора на участь у цивільному процесі по справі — способу вступу в процес визначається вид такої участі — факультативна участь (необов'язкова) й імперативна (обов'язкова).

Обов'язкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ: по спорах про дітей (ст. 69 КпШС), про позбавлення батьківських прав і про поновлення у батьківських правах (статті 71, 75 КпШС), про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 76 КпШС), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону «Про прокуратуру»). Участь прокурора в цивільному процесі є обов'язковою по справах, порушених за позовами та заявами прокурора (п. З наказу Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 p.). Обов'язковою участь прокурора в процесі буде і тоді, коли суд (суддя) визнає її необхідною по конкретній справі (п. 4 ст. 143 ЦПК) в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами суперечить інтересам держави і суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов'язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання. Про неявку в судове засідання прокурора суд повідомляє вищестоящого прокурора (ст. 172 ЦПК).

.

Назад