Стаття 61. Обмеження волі

1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

1. Обмеження волі є видом основного покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого, який водночас: а) обмежується в

свободі пересування і виборі місця проживання; б) обов'язково залучається до праці.

Обмеження волі є строковим покаранням - воно може призначатися судом на строк від одного до п'яти років. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. Відповідно до п. 6 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання за вироком суду у виді позбавлення волі на строк до п'яти років в колоніях-поселеннях, вважаються такими, що відбувають покарання у виді обмеження волі.

2. Ч. З ст. 61 визначає виключний перелік осіб, до яких не може застосовуватися обмеження волі.

3. Особи, що відбувають обмеження волі, можуть звільнятися від відбування цього покарання з випробуванням (ст75). До них може застосовуватися умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81), а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. ст. 82. 83).

4. Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування обмеження волі передбачена ст. 390,

.

Назад